Слово «рух» може бути тюркського походження. Наприклад, в казахській мові воно означає «дух». Таке його значення напрочуд гарно лягає, коли ми говоримо, що все живе рухається відносно мертвого – як у матеріальному світі, так і в світі ідей і творчості. Дійсно, все живе має свій дух.
А існують явища ілюзорного руху – наприклад, насправді, не рухається водій у авто, яке мчить по шосе, не рухається й час, просто Земля крутиться навкруги своєї осі, навкруги Сонця, а вся Сонячна система – навкруги центру галактики і т.д.
До чого ж тут музика? А ви ніколи не задумувалися, чого на годиннику 12 годин? Бо кожна година – це 15° руху Землі навкруги своєї осі, тобто, 12 годин дають 180°, а 24 години - 360°. Відповідно, насправді година ділиться не на 4 шматки по 15 хвилин, а на 3 по 20, тобто, по 5°. Це придумали давні вавилоняни. Їхні астрономічні прибори були так налаштовані, що їм зручно було відстежувати саме 5°.
А тепер уявіть метроном, який вам дає інформацію про темп музики виходячи з кількості ударів за хвилину. Тобто, скільки ударів припадає на 0,25° повороту Землі.
Коли це має інформативне значення (приблизно прикинути темп музики) – ця чудернацька прив’язка не напружує. Можна навіть поміряти темп народної пісні – правда, з метрономічною точністю у виконавців завжди будуть проблеми, ну, але ж вони живі. Справжня проблема виникає тоді, коли музика пишеться та виконується під метроном – нам нав’язується інше, неприроднє відчуття музики. Музика починає жити життям неживої матерії. А, фактично, 100% музики, яку ви чуєте з ретрансляторів зараз – це саме така музика, музика, в основі ритмічного супроводу якої лежить рівний метрономічний біт.
Першими, хто не витримує цього, виявляються виконавці-вокалісти цієї ж музики. Хто підсвідомо, а хто усвідомлено (бо це – співоча техніка) розуміють, що якщо вони будуть співати в біт, їхнє виконання буде мертвим і нецікавим. Тому всі вони співають таку музику між ударами (before the beat; after the beat), створюючи ілюзію живої музики, бо все живе повинно рухатися відносно неживого. Саме на прикладі такої музики ми можемо побачити одну з рис живої музики – вона повинна рухатися відносно часу (бо удари – це час).
Звісно, одразу виникає питання, а чи існує час і відносно чого повинна рухатися народна музика. Чи не звільняє від необхідності пошуку способу рухати народну музику відсутність зовнішнього рівного метрономічного біта?
Мої неодноразові спостереження за автентичними виконавцями-співаками свідчать, що рух у музиці є явищем, яке контролюється і усвідомлюється ними! Рух у народній музиці ними досягається, а не присутній у ній апріорі!!! Ремарки на кшталт «не розтягуй!», «якби трохи веселіш» (остання – при виконанні псальми!) та інші подібні, якими нагороджували найстаріші та найдосвідченіші виконавиці вокальних гуртів молодших учасниць яскраво свідчать, що відчуття руху в музиці належить до свідомих складових народного виконавства, хоча, звісно, як досягти потрібного результату у автентичних виконавців відноситься вже до сфери підсвідомого.
Яскравим проявом різного відчуття руху в музиці є виконання протяжної пісні «Вилітала галка, тай вилітала галка» з с.Водяне Запорізької області, яке представлене на сайті проекту «Поліфонія» (https://www.youtube.com/watch?v=TVdSEOcnmeg&feature=emb_logo&ab_channel=...), де разом з гуртом молодих виконавиць бере участь стара співачка Олександра Пархоменко, 1932 р.н. Не говорячи про те, що протягом всієї пісні вона пульсує – корпусом і ногами (на відміну від нерухомого правого флангу), різне відчуття руху у музиці призводить до того, що у двох передостанніх куплетах пісні (не рахуючи доклеєного), о 4.02 та о 4.45, Олександра Михайлівна відчутно швидше приходить до кінцевого тону, аніж це робить правий фланг.
Іншим зразком різного відчуття руху у музиці є пісня з с.Крячківка Полтавської обл. «Ой не літай же тут да ти, чорная й галка» у варіанті, представленому на сайті проекту «Поліфонія» (https://www.youtube.com/watch?v=iQh3IfZo34g&feature=emb_logo&ab_channel=...) та у виконанні на платівці 1982 р. «Українська музика. Антологія народної музики» (можна послухати на сайті автентичного ансамблю «Древо» у розділі «Пісні» (http://drevo.co.ua/pisni/), альбом 03). Якщо виконавці на сайті «Поліфонія» виконують музику (і пульсують) по одній долі (що виражається також і у фізичних рухах під час співу), то виконавці на записі 1982 році відчутно об’єднують музику по дві музичні долі (по дві пульсації), закінчуючи гуртову частину (як у більшості народних протяжних пісень) на першій долі.
Структурування вокальної музики по дві пульсації в автентичному виконанні створює характерне для неї відчуття накульгуючого на другу пульсацію кроку (щоб відчути це, раджу спробувати походити під протяжні пісні). Це відчуття зникає у більшості т.зв. вторинних гуртів, які, здебільшого, виконують народну музику на інших метричних засадах.
Хочу навести зразок, який, якраз, мені більше подобається у вторинному виконанні, аніж у автентичному – це відомий хіт з с.Крячківка «Летіла зозуля». Більшість з нас знає його у виконанні київського ансамблю «Древо» (https://www.youtube.com/watch?v=Pytu3F5T-bY&ab_channel=EasternUkrainian). Це, дійсно хіт, і хітом його зробило саме виконання київським гуртом. В автентичному виконанні у цієї пісні, як на мене, не має ніяких шансів на «хітовість». Але цікаво порівняти крокуванням ці два виконання. Якщо під виконання київського «Древа» ви можете рівномірно крокувати по три кроки, злегка притупуючи на другий крок, то під виконання жіночок з Крячківки вам доведеться на другий крок суттєво накульгувати/присідати і, зрештою, ви прийдете до того, що будете крокувати по два кроки, сприймаючи 2-гу та 3-тю долю (пульсацію) як одне ціле, як одну подовжену пульсацію (варіант у виконанні ансамблю «Древо» з с.Крячківка послухати можна на сайті автентичного ансамблю «Древо» у розділі «Пісні» (http://drevo.co.ua/pisni/), альбом 02).
Цікаво, що якщо ви спробуєте крокувати простим (не на раз-два-три) кроком під автентичні інструментальні записи, наприклад, під записи 1952 р. капели братів Чередників з с.Диканька (https://www.youtube.com/watch?v=EHffQFPDCPI&ab_channel=IMFE_NANU), то ви так само будете накульгувати на кожний другий крок. Зрештою, накульгуючий крок є реально існуючим кроком у багатьох танцях, які виконуються простим кроком (на Поліссі – це різноманітні Кадрилі та Шири/Ножни, на Гуцульщині – Голубка; і там, і там танцюристи самі мені підкреслювали, що треба «накульгувати», тобто, це усвідомлене ними явище).
Коли ми пересуваємося у просторі від точки A до точки B, ми завжди використовуємо рівномірну ходу. Чому? По-перше, так зручно пересуватися. По-друге, це відображає будову простору навкруги нас – він є рівномірним. Це, можливо, прозвучить смішно (тільки не для науковців-фізиків), але однакова довжина в будь-яку сторону його трьох вимірів буде однаковою. Відповідно, рівномірна пульсація відповідає суті тривимірного простору. А звідки тоді береться накульгування у народній музиці? Накульгуючий крок – це інший тип фізичного руху, який не придатний (не зручний) для пересування по прямій лінії у просторі, відповідно, він не йде від просторового відчуття. Тоді звідки? І ось тут дуже в нагоді стане стаття академіка Володимира Вернадського «О состояниях физического пространства». В ній він висуває гіпотезу, що (мовою оригіналу) «…тела живых веществ определяются в своих основах другим геометрическим состоянием пространства, ими занимаемого, чем евклидово пространство косных естественных тел биосферы. Это пространство не может быть евклидовым хотя бы потому, что в нём нет тождественности правизны и левизны, неизбежной для евклидова трёхмерного пространства». І, далі, «можно попробовать выявить геометрические свойства этого пространства. … в нём нет прямых линий и прямых плоскостей, а могут существовать только кривые линии и кривые поверхности».
Тоді зрозуміло, звідки береться накульгуючий крок – він теж кривий, як і простір живої матерії.
Отже, що таке рух у музиці і чому за нього треба боротися? Рух у музиці можна окреслити як ухід від мертвого в бік живого, ствердження себе, як частки живої матерії, як боротьбу за право називати себе людиною… А міру життєвості виконуваної ним музики кожен вибирає самостійно.